Жан-П'єр Мокі

Біографія: Жан-П’єр Мокі (6 липня 1929 – 8 серпня 2019), псевдонім Жан-Поль Адам Мокієвський, був французьким кінорежисером, актором, сценаристом і продюсером.

Мокі народився у Ніцці, Франція, в сім’ї іммігрантів з Польщі — Жанни Зилінської та Адама Мокієвського. Його батько був євреєм, а мати — католичкою.

Мокі знімався як актор у фільмі 1955 року «Gli Sbandati» та у багатьох інших стрічках, включаючи деякі з тих, які він також режисирував (Solo, L'albatros, L'Ombre d'une chance, Un Linceul n'a pas de poches). Його фільм 1987 року «Le Miraculé» був представлений на 37-му Берлінському міжнародному кінофестивалі.

Він починав як актор у кіно та театрі. Зокрема, зіграв у фільмах Жана Древіля «Les Casse-pieds» (1948), Жана Кокто «Orphée» (1950) та Бернара Бордері «The Mask of the Gorilla» (1957). Особливо відомим він став в Італії завдяки ролі в стрічці Мікеланджело Антоніоні «I vinti».

Після роботи помічником у Лuchino Visconti на «Senso» (1954) та у Федеріко Фелліні на «La strada» (1954), він написав свій перший фільм «La Tête contre les murs» (1959) та планував його самостійно режисувати, але продюсер віддав цю роботу Жоржу Франжу. Наступного року, у 1959, він режисував «Les Dragueurs». Відтоді він не припиняв знімати.

Ще в 1960-х він здобув широку аудиторію завдяки веселим комедіям, таким як «A Funny Parishioner» (1963) і «La Grande Lessive» (1968). Після травня 1968 року він звернувся до темніших фільмів: «Solo» (1969), у якому показано групу молодих терористів крайніх лівих, та «L'Albatros» (1971), що демонструє корупцію політиків.

У 1980-х він повернувся до успіху з фільмом, який засуджував, за рік до трагедії на стадіоні Гейзел, надмірності деяких футбольних фанатів («À mort l'arbitre», 1984), та комедією, що висміює лицемірство паломництва до Люрду («Le Miraculé», 1987). У 1990-х і 2000-х роках його фільми мали менший успіх, але Мокі продовжував знімати з великим ентузіазмом.

Спершу його фільми були присвячені повстанню проти суспільних обмежень. Пізніше він зосередився на фарсі, як у «Bonsoir», де бездомний Алекс (Мішель Серро) вдає закоханого лесбійки Каролайн (Клод Жад), щоб зберегти її спадщину від гомофобних родичів.

Кіно Мокі, часто сатиричне та памфлетне, здебільшого натхнене правдою суспільства. Він працював з нечисленними ресурсами і знімав дуже швидко. Він співпрацював з такими акторами, як Бурвіль («A Funny Parishioner», «The City of Unspeakable Fear», «La Grande Lessive» та «The Stallion»), Фернандель («The Exchange» та «Life»), Мішель Сімон («The Red Ibis»), Мішель Серро (12 фільмів, включно з «Le Miraculé»), Френсіс Бланш (5 фільмів, включно з «The City of Unspeakable Fear»), Жаклін Майян (5 фільмів), Жан Поаре (8 фільмів) та з зірками: Катрін Денев («Agent Trouble»), Клод Жад («Bonsoir»), Джейн Біркін («Noir comme le souvenir»), Жанна Моро («Le Miraculé») та Стефан Одран («The Seasons of Pleasure»).

У 2010 році він отримав премію Анрі-Ланглуа за всю свою кар’єру та премію Альфонса Алле у 2013 році. На Міжнародному кінофестивалі Entrevues у Бельфорі 2012 року та у Французькій кінематецці 2014 року йому були присвячені повні ретроспективи.

Він помер 8 серпня 2019 року.