Мері Марке
Оригінальне ім'я: Mary Marquet
Професія:
- actor
Дата народження: 14.04.1895
Місце народження: Ленінград, СРСР [нині Санкт-Петербург, Росія]
Біографія: Мері Марке (народилася як Мішлін Маргарита Дельфін Марке; 14 квітня 1895 – 29 серпня 1979) — французька театральна та кіноакторка.
Марке походила з родини митців: її батьки були акторами, одна тітка була провідною балериною Паризької опери, а інша працювала службовцем у Комеді-Франсез. У 1913 році вона вступила до Національної вищої консерваторії драматичного мистецтва, де вчилася у Поля Мунетта. Вона провалила випускні іспити, але одразу була прийнята до трупи Сари Бернар, яка була близькою подругою її родини. Вона грала разом із нею в п'єсі «Кафедральний собор» Юджина Моранда.
Вона здобула визнання роллю в п'єсі «Леглон» Едмона Ростана, коханцем якого стала з 1915 року до його смерті в 1918 році. Вона дебютувала у кіно 1914 року у німому фільмі «Les Frères ennemis», який так і не був завершений. Першою значною роллю у кіно стала роль у фільмі «Сафо», виробленому Леонсом Перре в 1932 році. Після Першої світової війни вона приєдналася до Комеді-Франсез у 1923 році, де працювала понад двадцять років, перш ніж перейти до Бульварного театру.
Під час Другої світової війни, в період окупації, вона шукала захист у німецьких офіцерів, аби вберегти свого сина, який зізнався їй про намір приєднатися до Опору. Наслідком була його арешт і депортація до концтабору Бухенвальд, де він помер у 21 рік. Це, можливо, спричинило її проблеми під час звільнення, коли через її припущені стосунки з ворогом Марке була заарештована і відправлена до Дрансі, а потім до Френ. Згодом її звільнили через відсутність доказів.
У 1950-х роках вона звернулася до декламації поезії, продовжуючи кар'єру в театрі на бульварах. Вона працювала на ORTF у серіях «Мегре» у «Les Cinq Dernières Minutes» і «Les Saintes Chéries» та у телевізійній адаптації роману Стендаля «Люсьєн Левен».
Паралельно з акторською кар'єрою вона займалася антикваріатом, багато років працюючи на стенді в Швейцарському селищі, важливому антикварному ринку в Парижі, де демонструвала свої навички продавця, поєднуючи театральні пам'ятки з комерційними інтересами.
Серед її найуспішніших ролей у понад сорока фільмах були ролі у фільмах: «Landru» (1962) Клода Шаброля, «La Grande Vadrouille» (1966) Жерара Урі, та «Казанова» (1975) Федеріко Фелліні. Після цих трьох невеликих ролей вона зіграла важливі ролі у «La vie de château» (1966) — матір Філіпа Норре і мачуху Катрін Денев, та у «Le malin plaisir» (1975) з Клод Жад і Анні Дюпері.
Мері Марке і Віктор Франсен у день їхнього весілля в 1934 році.
Її першим коханцем був Едмон Ростан приблизно з 1915 року, вони жили разом три роки. У 1920 вона вийшла заміж за Моріса Есканд, майбутнього директора «Дому Мольєра», розлучившись у 1921 році, а потім зустріла Фірміна Жем'є, директора нового Національного народного театру, який був ще одружений, але його дружина була безплідна. У 1922 році Марке народила їхнього сина.
Перед смертю Жем'є в 1933 році Марке стала коханкою президента Ради Андре Тарді, у напівофіційному союзі. Після розриву з Тарді вона вийшла заміж за Віктора Франсена. Пара розлучилася після семи років разом. Марке померла від серцевого нападу у віці 84 років у своїй квартирі на вулиці Карпо. Її поховано на кладовищі Монмартр.
Марке походила з родини митців: її батьки були акторами, одна тітка була провідною балериною Паризької опери, а інша працювала службовцем у Комеді-Франсез. У 1913 році вона вступила до Національної вищої консерваторії драматичного мистецтва, де вчилася у Поля Мунетта. Вона провалила випускні іспити, але одразу була прийнята до трупи Сари Бернар, яка була близькою подругою її родини. Вона грала разом із нею в п'єсі «Кафедральний собор» Юджина Моранда.
Вона здобула визнання роллю в п'єсі «Леглон» Едмона Ростана, коханцем якого стала з 1915 року до його смерті в 1918 році. Вона дебютувала у кіно 1914 року у німому фільмі «Les Frères ennemis», який так і не був завершений. Першою значною роллю у кіно стала роль у фільмі «Сафо», виробленому Леонсом Перре в 1932 році. Після Першої світової війни вона приєдналася до Комеді-Франсез у 1923 році, де працювала понад двадцять років, перш ніж перейти до Бульварного театру.
Під час Другої світової війни, в період окупації, вона шукала захист у німецьких офіцерів, аби вберегти свого сина, який зізнався їй про намір приєднатися до Опору. Наслідком була його арешт і депортація до концтабору Бухенвальд, де він помер у 21 рік. Це, можливо, спричинило її проблеми під час звільнення, коли через її припущені стосунки з ворогом Марке була заарештована і відправлена до Дрансі, а потім до Френ. Згодом її звільнили через відсутність доказів.
У 1950-х роках вона звернулася до декламації поезії, продовжуючи кар'єру в театрі на бульварах. Вона працювала на ORTF у серіях «Мегре» у «Les Cinq Dernières Minutes» і «Les Saintes Chéries» та у телевізійній адаптації роману Стендаля «Люсьєн Левен».
Паралельно з акторською кар'єрою вона займалася антикваріатом, багато років працюючи на стенді в Швейцарському селищі, важливому антикварному ринку в Парижі, де демонструвала свої навички продавця, поєднуючи театральні пам'ятки з комерційними інтересами.
Серед її найуспішніших ролей у понад сорока фільмах були ролі у фільмах: «Landru» (1962) Клода Шаброля, «La Grande Vadrouille» (1966) Жерара Урі, та «Казанова» (1975) Федеріко Фелліні. Після цих трьох невеликих ролей вона зіграла важливі ролі у «La vie de château» (1966) — матір Філіпа Норре і мачуху Катрін Денев, та у «Le malin plaisir» (1975) з Клод Жад і Анні Дюпері.
Мері Марке і Віктор Франсен у день їхнього весілля в 1934 році.
Її першим коханцем був Едмон Ростан приблизно з 1915 року, вони жили разом три роки. У 1920 вона вийшла заміж за Моріса Есканд, майбутнього директора «Дому Мольєра», розлучившись у 1921 році, а потім зустріла Фірміна Жем'є, директора нового Національного народного театру, який був ще одружений, але його дружина була безплідна. У 1922 році Марке народила їхнього сина.
Перед смертю Жем'є в 1933 році Марке стала коханкою президента Ради Андре Тарді, у напівофіційному союзі. Після розриву з Тарді вона вийшла заміж за Віктора Франсена. Пара розлучилася після семи років разом. Марке померла від серцевого нападу у віці 84 років у своїй квартирі на вулиці Карпо. Її поховано на кладовищі Монмартр.