Реймонд Гантлі
Оригінальне ім'я: Raymond Huntley
Професія:
- actor
Дата народження: 23.04.1904
Місце народження: Кінгс Нортон, Ворчестершир, Англія, Великобританія
Біографія: Горацій Реймонд Гантлі (23 квітня 1904 – 15 червня 1990) був англійським актором, який знімався в десятках британських фільмів з 1930-х до 1970-х років. Також він з'являвся у телевізійній драмі ITV "Upstairs, Downstairs" у ролі прагматичного сімейного юриста сера Джеффрі Діллона, а також у інших телешоу, таких як "Wodehouse Playhouse" (епізод "Romance at Droitwich Spa") у 1975 році.
Народився в Кінгс Нортон, Вустершир (тепер передмістя Бірмінгема) у 1904 році. Гантлі дебютував на сцені в Бірмінгемському репертуарному театрі 1 квітня 1922 року в п'єсі "Жінка, вбита добротою". У Лондоні дебютував на сцені Court Theatre 22 лютого 1924 року у виставі "As Far as Thought can Reach".
Згодом він успадкував роль графа Дракули від Едмунда Блейка в гастрольній адаптації "Дракули" Гамільтона Діна, яка прибула до Лондонського Little Theatre 14 лютого 1927 року, згодом перейшовши в більший Duke of York's Theatre. Пізніше того ж року йому запропонували повторити цю роль на Бродвеї (за сценарієм, оптимізованим Джоном Л. Балдерстоном); коли він відмовився, партію отримав Бела Луґосі. Однак Гантлі брав участь у гастрольній американській постановці п'єси Діна/Балдерстона, йшовши по східному узбережжю та середньому заході в період 1928–1930 років. "Я завжди вважав роль графа Дракули помилкою моєї молодості", — згадував він у 1989 році.
Після "Дракули" він дебютував на Бродвеї в Vanderbilt Theatre 23 лютого 1931 року у "The Venetian Glass Nephew". Повернувшись до Великої Британії, він брав участь у багатьох постановках в Уест-Енді, серед яких: "The Farmer's Wife" (Queen's Theatre, 1932), "Cornelius" (Duchess Theatre, 1935), "Bees on the Boat Deck" (Lyric Theatre, 1936), "Time and the Conways" (Duchess Theatre, 1937), "When We Are Married" (St Martin's Theatre, 1940), "Rebecca" (Queen's Theatre, 1940; Strand Theatre, 1942), "They Came to a City" (Globe Theatre, 1943), "The Late Edwina Black" (Ambassadors Theatre, 1948), "And This Was Odd" (Criterion Theatre, 1951), "Double Image" (Savoy Theatre, 1956), "Any Other Business" (Westminster Theatre, 1958), "Caught Napping" (Piccadilly Theatre, 1959), "Difference of Opinion" (Garrick Theatre, 1963), "An Ideal Husband" (Garrick Theatre, 1966), "Getting Married" (Strand Theatre, 1967), "Soldiers" (New Theatre, 1968) та "Separate Tables" (Apollo Theatre, 1977). Він також грав разом із Флорою Робсон у бродвейській постановці "Black Chiffon" (48th Street Theatre, 1950).
Часто його обирали на ролі зарозумілих бюрократів або інших авторитетних постатей. Гантлі був постійним учасником британських фільмів, зокрема "The Way Ahead", "I See a Dark Stranger", "Passport to Pimlico" і "The Dam Busters". У пізні роки він став відомим на телебаченні як сер Джеффрі Діллон, сімейний юрист сім'ї Белламі у популярному драматичному серіалі LWT 1970-х років "Upstairs, Downstairs".
Гантлі помер у Вестмінстерській лікарні в Лондоні 1990 року. У некролозі The New York Times писала: "За свою довгу кар'єру актор грав суддів, банківських менеджерів, священиків, бюрократів та інших представників влади. Він міг грати їх серйозно, якщо потрібно, але в комедії його природна сухість подачі посилювалася до тієї міри, що персонаж, якого він грав, ви́нс відверту насмішку як пихатий балагур."
Народився в Кінгс Нортон, Вустершир (тепер передмістя Бірмінгема) у 1904 році. Гантлі дебютував на сцені в Бірмінгемському репертуарному театрі 1 квітня 1922 року в п'єсі "Жінка, вбита добротою". У Лондоні дебютував на сцені Court Theatre 22 лютого 1924 року у виставі "As Far as Thought can Reach".
Згодом він успадкував роль графа Дракули від Едмунда Блейка в гастрольній адаптації "Дракули" Гамільтона Діна, яка прибула до Лондонського Little Theatre 14 лютого 1927 року, згодом перейшовши в більший Duke of York's Theatre. Пізніше того ж року йому запропонували повторити цю роль на Бродвеї (за сценарієм, оптимізованим Джоном Л. Балдерстоном); коли він відмовився, партію отримав Бела Луґосі. Однак Гантлі брав участь у гастрольній американській постановці п'єси Діна/Балдерстона, йшовши по східному узбережжю та середньому заході в період 1928–1930 років. "Я завжди вважав роль графа Дракули помилкою моєї молодості", — згадував він у 1989 році.
Після "Дракули" він дебютував на Бродвеї в Vanderbilt Theatre 23 лютого 1931 року у "The Venetian Glass Nephew". Повернувшись до Великої Британії, він брав участь у багатьох постановках в Уест-Енді, серед яких: "The Farmer's Wife" (Queen's Theatre, 1932), "Cornelius" (Duchess Theatre, 1935), "Bees on the Boat Deck" (Lyric Theatre, 1936), "Time and the Conways" (Duchess Theatre, 1937), "When We Are Married" (St Martin's Theatre, 1940), "Rebecca" (Queen's Theatre, 1940; Strand Theatre, 1942), "They Came to a City" (Globe Theatre, 1943), "The Late Edwina Black" (Ambassadors Theatre, 1948), "And This Was Odd" (Criterion Theatre, 1951), "Double Image" (Savoy Theatre, 1956), "Any Other Business" (Westminster Theatre, 1958), "Caught Napping" (Piccadilly Theatre, 1959), "Difference of Opinion" (Garrick Theatre, 1963), "An Ideal Husband" (Garrick Theatre, 1966), "Getting Married" (Strand Theatre, 1967), "Soldiers" (New Theatre, 1968) та "Separate Tables" (Apollo Theatre, 1977). Він також грав разом із Флорою Робсон у бродвейській постановці "Black Chiffon" (48th Street Theatre, 1950).
Часто його обирали на ролі зарозумілих бюрократів або інших авторитетних постатей. Гантлі був постійним учасником британських фільмів, зокрема "The Way Ahead", "I See a Dark Stranger", "Passport to Pimlico" і "The Dam Busters". У пізні роки він став відомим на телебаченні як сер Джеффрі Діллон, сімейний юрист сім'ї Белламі у популярному драматичному серіалі LWT 1970-х років "Upstairs, Downstairs".
Гантлі помер у Вестмінстерській лікарні в Лондоні 1990 року. У некролозі The New York Times писала: "За свою довгу кар'єру актор грав суддів, банківських менеджерів, священиків, бюрократів та інших представників влади. Він міг грати їх серйозно, якщо потрібно, але в комедії його природна сухість подачі посилювалася до тієї міри, що персонаж, якого він грав, ви́нс відверту насмішку як пихатий балагур."