Джон Венґраф

Біографія: Емігрувавши до Англії у 1933 році, коли нацисти почали набирати владу, Венграф з'явився без згадки у кількох фільмах там, а також у деяких перших живих телевізійних шоу BBC, які колись були представлені, але його кар'єра почала занепадати. Однак наприкінці 1941 року йому пощастило виступити на Бродвеї разом з Гелен Хейс у виставі "Свічка на вітрі" і він вирішив залишитись. Наступного року він відправився на захід і оселився назавжди в районі Лос-Анджелеса. Темний, холоднооглядний і з тонкими губами гравець з точною, ретельною манерою, він завжди грав саме тих персонажів, яких зневажав. Деякі з його більш зловісних антагоністів з'явились у таких фільмах, як класика з Гамфрі Богартом "Сахара" (1943), а також "Хлопець зі Сталінграда" (1943), "В'язень підводного човна" (1944) та "Доки ми знову не зустрінемось" (1944). У повоєнні роки його часто бачили у ролях етнічних професіоналів (науковців, лікарів, професорів, іноземної знаті). Деякі з якісніших фільмів, де він з'являвся, були "Завтра назавжди" (1946); граф фон Папен у "5 пальцях" (1952); і Рончін у музичній постановці Етель Мерман "Назвіть мене мадам" (1953). Хоча Венграф і не досяг найвищих вершин голлівудських характерних акторів, він залишався цілком сильним і надійним гравцем. У 1950-х і 1960-х він переніс свої таланти на телебачення, з'являючись у кількох драматичних шоу і в таких популярних програмах, як "Недоторканні" (1959), "Гавайське око" (1959), "Людина з U.N.C.L.E." (1964) та "Часовий тунель" (1966). Його останні кілька фільмів включали незначні ролі в тематичних військових картинах "Вирок в Нюрнберзі" (1961), "Гітлер" (1962) та "Корабель дурнів" (1965). Він пішов у відставку в 1966 році і помер у Санта-Барбарі, Каліфорнія, у віці 77 років 4 травня 1974 року.