Мілен Демонжо
Оригінальне ім'я: Mylène Demongeot
Професія:
- actor
- writer
Дата народження: 29.09.1935
Місце народження: Ніцца, Альпи-Марітім, Франція
Біографія: Мілен Демонжо (народилася як Марі-Елен Демонжо; 29 вересня 1935 — 1 грудня 2022) була французькою актрисою кіно, телебачення та театру, а також авторкою, кар'єра якої охоплювала сім десятиліть і понад 100 ролей у франкомовних, італійських, англомовних та японських постановках. Демонжо стала зіркою у віці 21 року завдяки ролі Абіґейл Вільямс у фільмі «Собор» (1957), яка принесла їй номінацію на премію БАФТА як найперспективнішої новачки у провідній ролі, а також приз за найкращу жіночу роль на соціалістичному Міжнародному кінофестивалі в Карлових Варах. Серед інших помітних кіноролей — Елса у фільмі Отто Премінґера «Бонжур, смуток» (1958) разом із Деборою Керр і Девідом Нівеном, а також Міледі де Вінтер у «Трьох мушкетерах» (1961).
Ветеранка кіно, яка почала кар’єру як одна з блондинок-секс-символів 1950-1960-х рр., їй вдалося уникнути стереотипізації, освоюючи різні жанри: трилери, вестерни, комедії, пригодницькі фільми, історичні і навіть пепла, як-от «Ромул і сабіни» (1961) з Роджером Муром або «Золото для Цезарів» (1963).
Демонжо також здобула культовий статус завдяки трилогії про Фантомаса, де вона зіграла Гелен Гурн разом з Луї де Фюнесом і Жаном Маре: «Фантомас» (1964), «Фантомас розв’язаний» (1965) та «Фантомас проти Скотланд-Ярду» (1967). Через тридцять років вона знову з’явилася в одній із найуспішніших французьких комедійних трилогій у ролі мадам Пік у фільмах Фаб’ена Онтенієта: «Кемпінг» (2006), «Кемпінг 2» (2010) та «Кемпінг 3» (2016).
Вона була двічі номінована на премію Сезар за найкращу жіночу роль другого плану за фільми «36 кюї дес Орфевр» (2004) та «Французька Каліфорнія» (2006). У 2007 році її нагородили командорським орденом мистецтв та літератури Французької Республіки, а у 2017 році введено до Легіону пошани зі званням кавалер від етиолога та невролога Бориса Сирюльника.
Вона залишалась популярною до самої смерті від перитонеального раку. Наприкінці життя вона знімалася у фільмі Томаса Жілу «Maison de retraite» (2022) разом із Жераром Депардьє, одному з найбільших касових хітів 2022 року у Франції. Через офіційну трибуну Єлисейського палацу президент Еммануель Макрон віддав довгу шану її пам’яті, зазначивши: «ми вшановуємо кар’єру великої постаті французького Сьомого мистецтва, яка вміла сяяти у всіх його жанрах і торкнулася усіх французів».
Демонжо народилась у вересні 1935 року в Ніцці, Альпи-Марітім, була дочкою та єдиною дитиною Альфреда Жана Демонжо, який народився в Ніцці 30 січня 1897 року (сам син Марі Жозеф Марселя Демонжо, професійного військового, та Клотільди Фоссоне ді Клавезана, італійської графині), та Клавдії Трубнікової, народженої 17 травня 1904 року в Харкові (Україна, Російська імперія). Її батьки, обоє актори, познайомилися в Шанхаї, Китай, де народився її зведений брат Леонід Івантов від першого шлюбу матері — у Харбіні 17 грудня 1923 року.
Як і сотні інших видатних європейських діячів театру й кіно, вона навчалась у Курсах Сімона в Парижі, серед її однокурсників були Жан-П’єр Кассель, Клод Беррі та Гі Бедо. Вона була класичною піаністкою, і спершу мріяла стати професійною музиканткою.
Ветеранка кіно, яка почала кар’єру як одна з блондинок-секс-символів 1950-1960-х рр., їй вдалося уникнути стереотипізації, освоюючи різні жанри: трилери, вестерни, комедії, пригодницькі фільми, історичні і навіть пепла, як-от «Ромул і сабіни» (1961) з Роджером Муром або «Золото для Цезарів» (1963).
Демонжо також здобула культовий статус завдяки трилогії про Фантомаса, де вона зіграла Гелен Гурн разом з Луї де Фюнесом і Жаном Маре: «Фантомас» (1964), «Фантомас розв’язаний» (1965) та «Фантомас проти Скотланд-Ярду» (1967). Через тридцять років вона знову з’явилася в одній із найуспішніших французьких комедійних трилогій у ролі мадам Пік у фільмах Фаб’ена Онтенієта: «Кемпінг» (2006), «Кемпінг 2» (2010) та «Кемпінг 3» (2016).
Вона була двічі номінована на премію Сезар за найкращу жіночу роль другого плану за фільми «36 кюї дес Орфевр» (2004) та «Французька Каліфорнія» (2006). У 2007 році її нагородили командорським орденом мистецтв та літератури Французької Республіки, а у 2017 році введено до Легіону пошани зі званням кавалер від етиолога та невролога Бориса Сирюльника.
Вона залишалась популярною до самої смерті від перитонеального раку. Наприкінці життя вона знімалася у фільмі Томаса Жілу «Maison de retraite» (2022) разом із Жераром Депардьє, одному з найбільших касових хітів 2022 року у Франції. Через офіційну трибуну Єлисейського палацу президент Еммануель Макрон віддав довгу шану її пам’яті, зазначивши: «ми вшановуємо кар’єру великої постаті французького Сьомого мистецтва, яка вміла сяяти у всіх його жанрах і торкнулася усіх французів».
Демонжо народилась у вересні 1935 року в Ніцці, Альпи-Марітім, була дочкою та єдиною дитиною Альфреда Жана Демонжо, який народився в Ніцці 30 січня 1897 року (сам син Марі Жозеф Марселя Демонжо, професійного військового, та Клотільди Фоссоне ді Клавезана, італійської графині), та Клавдії Трубнікової, народженої 17 травня 1904 року в Харкові (Україна, Російська імперія). Її батьки, обоє актори, познайомилися в Шанхаї, Китай, де народився її зведений брат Леонід Івантов від першого шлюбу матері — у Харбіні 17 грудня 1923 року.
Як і сотні інших видатних європейських діячів театру й кіно, вона навчалась у Курсах Сімона в Парижі, серед її однокурсників були Жан-П’єр Кассель, Клод Беррі та Гі Бедо. Вона була класичною піаністкою, і спершу мріяла стати професійною музиканткою.