Піто́єв Олександр
Оригінальне ім'я: Sacha Pitoëff
Професія:
- actor
Дата народження: 11.03.1920
Місце народження: Женева, Швейцарія
Біографія: Саша Пітоєфф (народився як Александр Пітоєфф; 11 березня 1920 – 21 липня 1990) був швейцарсько-французьким актором і театральним режисером.
Пітоєфф народився у Женеві, Швейцарія, 11 березня 1920 року, у родині російських іммігрантів Людмила (в дівоцтві Сманова) та Жорж Пітоєфф. Обидва батьки народилися у місті Тбілісі (нині Грузія), яке на той час було частиною Російської імперії. Пітоєффи були відомими акторами у Франції; Жорж був одним із засновників Cartel des Quatre (Групи чотирьох), до якої входили також Луї Жуве, Шарль Дулен і Гастон Баті, і яка мала на меті оновлення французького театру.
Саша закінчив ліцей Пастер у Ньїль-сюр-Сені поблизу Парижа. Він вивчав акторську майстерність і театральну режисуру під керівництвом Жуве в Théâtre de l'Athénée.
Під час Другої світової війни молодший Пітоєфф повернувся з матір'ю до Швейцарії, де зіграв свої перші ролі. Після війни він повернувся до Парижа і став генеральним директором Théâtre des Bouffes du Nord. Його режисерський дебют відбувся в 1950 році постановкою «Дядько Ваня», яка мала як критичний, так і комерційний успіх.
У 1960-х роках він став постійною фігурою паризького театру та очолив власну трупу. У його репертуарі були твори Жана Жене, Ежена Іонеско, Гуго Клауса, Роберта Музіля, Анни Лангфус і Антона Чехова. Разом із Ромі Шнайдер він постановив «Чайку», «Дядька Ваню» та «Три сестри» у Théâtre de l'Œuvre.
У 1967 році він здобув найбільший успіх із високо оціненою постановкою п'єси Луїджі Піранделло «Генріх IV», в якій був і режисером, і виконавцем головної ролі разом із Клодом Жад.
Пітоєфф дебютував у кіно у 1952 році у фільмі-омнібусі «Сім смертних гріхів». Зігравши у понад 50 фільмах, він, ймовірно, найбільш відомий своєю роллю у загадковому фільмі Алена Реньє «Минулого року в Марієнбаді» (1960), де він зіграв чоловіка Делфін Сейріг, який у фільмі лишається знеособленим персонажем.
Він з'являвся у різних ролях у таких стрічках, як «Шпигуни» Анрі-Жоржа Клузо (1957), «Леді Л» Пітера Устінова (1965), «Паризький вогонь?» Рене Клемана (1966) та «Шкірка від ослика» Жака Демі (1970). Також він знімався у кількох голлівудських проектах, зокрема у «Анастасії» Анатоля Літвака (1956), «Ночі генералів» (1967), «Приз» Марка Робсона (1963) і «Піймати шпигуна» Діка Клемента (1971).
Наприкінці кар'єри він почав зніматися у фільмах жахів. Його останньою роллю став книжковий продавець Казанян у «Пеклі» Даріо Ардженто (1980).
Останні десять років життя Пітоєфф викладав у Національній школі театрального мистецтва і техніки (ENSATT) у Ліоні, де серед його студентів були Жерар Депардьє, Жан-Роже Міло та Нільс Ареструп.
Пітоєфф був одружений із французькою акторкою Люс Гарсія-Віль до її самогубства у 1975 році. Він мав двох братів і сестру: актрису Світлану Пітоєфф і письменницю Анюту Пітоєфф.
Його зріст і характерна худорлява, струнка зовнішність могли бути наслідком синдрому Марфана.
В останні роки життя він страждав від депресії. Помер у Парижі в лікарні Піті-Сальпетрієр 21 липня 1990 року у віці 70 років.
Пітоєфф народився у Женеві, Швейцарія, 11 березня 1920 року, у родині російських іммігрантів Людмила (в дівоцтві Сманова) та Жорж Пітоєфф. Обидва батьки народилися у місті Тбілісі (нині Грузія), яке на той час було частиною Російської імперії. Пітоєффи були відомими акторами у Франції; Жорж був одним із засновників Cartel des Quatre (Групи чотирьох), до якої входили також Луї Жуве, Шарль Дулен і Гастон Баті, і яка мала на меті оновлення французького театру.
Саша закінчив ліцей Пастер у Ньїль-сюр-Сені поблизу Парижа. Він вивчав акторську майстерність і театральну режисуру під керівництвом Жуве в Théâtre de l'Athénée.
Під час Другої світової війни молодший Пітоєфф повернувся з матір'ю до Швейцарії, де зіграв свої перші ролі. Після війни він повернувся до Парижа і став генеральним директором Théâtre des Bouffes du Nord. Його режисерський дебют відбувся в 1950 році постановкою «Дядько Ваня», яка мала як критичний, так і комерційний успіх.
У 1960-х роках він став постійною фігурою паризького театру та очолив власну трупу. У його репертуарі були твори Жана Жене, Ежена Іонеско, Гуго Клауса, Роберта Музіля, Анни Лангфус і Антона Чехова. Разом із Ромі Шнайдер він постановив «Чайку», «Дядька Ваню» та «Три сестри» у Théâtre de l'Œuvre.
У 1967 році він здобув найбільший успіх із високо оціненою постановкою п'єси Луїджі Піранделло «Генріх IV», в якій був і режисером, і виконавцем головної ролі разом із Клодом Жад.
Пітоєфф дебютував у кіно у 1952 році у фільмі-омнібусі «Сім смертних гріхів». Зігравши у понад 50 фільмах, він, ймовірно, найбільш відомий своєю роллю у загадковому фільмі Алена Реньє «Минулого року в Марієнбаді» (1960), де він зіграв чоловіка Делфін Сейріг, який у фільмі лишається знеособленим персонажем.
Він з'являвся у різних ролях у таких стрічках, як «Шпигуни» Анрі-Жоржа Клузо (1957), «Леді Л» Пітера Устінова (1965), «Паризький вогонь?» Рене Клемана (1966) та «Шкірка від ослика» Жака Демі (1970). Також він знімався у кількох голлівудських проектах, зокрема у «Анастасії» Анатоля Літвака (1956), «Ночі генералів» (1967), «Приз» Марка Робсона (1963) і «Піймати шпигуна» Діка Клемента (1971).
Наприкінці кар'єри він почав зніматися у фільмах жахів. Його останньою роллю став книжковий продавець Казанян у «Пеклі» Даріо Ардженто (1980).
Останні десять років життя Пітоєфф викладав у Національній школі театрального мистецтва і техніки (ENSATT) у Ліоні, де серед його студентів були Жерар Депардьє, Жан-Роже Міло та Нільс Ареструп.
Пітоєфф був одружений із французькою акторкою Люс Гарсія-Віль до її самогубства у 1975 році. Він мав двох братів і сестру: актрису Світлану Пітоєфф і письменницю Анюту Пітоєфф.
Його зріст і характерна худорлява, струнка зовнішність могли бути наслідком синдрому Марфана.
В останні роки життя він страждав від депресії. Помер у Парижі в лікарні Піті-Сальпетрієр 21 липня 1990 року у віці 70 років.