Йоко Тані
Оригінальне ім'я: Yoko Tani
Професія:
- actor
Дата народження: 02.08.1928
Місце народження: Париж, Франція
Біографія: Йоко Тані (谷洋子, Tani Yōko, 2 серпня 1928 – 19 квітня 1999) була французько-японською актрисою та виконавицею у нічних клубах, народженою у Франції.
Тані народилася в Парижі. Її справжнє ім'я було Ітані Йоко (猪谷洋子). Іноді її описували як «євразійку», «напівфранцуженку», «напівяпонку» та навіть, за одним джерелом, «італійсько-японську», проте всі ці твердження є неправильними.
Французькі записи (1958 року) свідчать, що її батько і мати — обидва японці — були при японському посольстві в Парижі, а сама Тані була зачатою під час подорожі кораблем з Японії до Європи у 1927 році і народилася в Парижі наступного року. Відповідно, їй дали ім'я Йоко (洋子), одна з інтерпретацій якого означає «дитина океану». Пізніше Тані зіграла доньку дипломата у фільмі "Piccadilly Third Stop".
За японськими джерелами, сім'я повернулася до Японії у 1930 році, коли Йоко була ще маленькою, і вона не поверталася до Франції до 1950 року після завершення навчання. Оскільки після Другої світової війни існували жорсткі обмеження на поїздки японців за межі Японії, це було нестандартною подією. Відомо, що Ітані навчалася в елітній жіночій школі в Токіо (Tokyo Women's Higher Normal School, теперішня старша школа університету Очаномідзу), а потім закінчила університет Цуда. Вона також здобула католицьку стипендію для вивчення естетики в Паризькому університеті (Сорбонна) під керівництвом Етьєна Суріо.
Повернувшись до Парижа, Тані мало цікавила університетська освіта (за її власними словами, вона наполягала на навчанні два роки, хоча майже нічого не розуміла). Натомість її більше приваблював кабаре, нічні клуби та музичні вар'єте, де, представляючи себе як екзотичну східну красуню, вона швидко здобула репутацію завдяки провокативним "геїшинським" танцям, які зазвичай завершувалися тим, що вона знімала кімоно. Саме тут її помітив Марсель Карне, який ввів її у своє коло друзів режисерів і акторів, включно з Роландом Лесафром, на якого вона згодом вийшла заміж. Як наслідок, вона почала отримувати невеликі ролі у фільмах — починаючи, можливо, прогнозовано, з ролі японської танцівниці у фільмі Ґревіля "Le port du désir" (1953–1954, випущений 1955) — а також на сцені, зігравши роль Лотус Блю у виставі "la Petite Maison de Thé" (французька адаптація "The Teahouse of the August Moon") у театрі Монпарнас, сезон 1954–1955.
Тані народилася в Парижі. Її справжнє ім'я було Ітані Йоко (猪谷洋子). Іноді її описували як «євразійку», «напівфранцуженку», «напівяпонку» та навіть, за одним джерелом, «італійсько-японську», проте всі ці твердження є неправильними.
Французькі записи (1958 року) свідчать, що її батько і мати — обидва японці — були при японському посольстві в Парижі, а сама Тані була зачатою під час подорожі кораблем з Японії до Європи у 1927 році і народилася в Парижі наступного року. Відповідно, їй дали ім'я Йоко (洋子), одна з інтерпретацій якого означає «дитина океану». Пізніше Тані зіграла доньку дипломата у фільмі "Piccadilly Third Stop".
За японськими джерелами, сім'я повернулася до Японії у 1930 році, коли Йоко була ще маленькою, і вона не поверталася до Франції до 1950 року після завершення навчання. Оскільки після Другої світової війни існували жорсткі обмеження на поїздки японців за межі Японії, це було нестандартною подією. Відомо, що Ітані навчалася в елітній жіночій школі в Токіо (Tokyo Women's Higher Normal School, теперішня старша школа університету Очаномідзу), а потім закінчила університет Цуда. Вона також здобула католицьку стипендію для вивчення естетики в Паризькому університеті (Сорбонна) під керівництвом Етьєна Суріо.
Повернувшись до Парижа, Тані мало цікавила університетська освіта (за її власними словами, вона наполягала на навчанні два роки, хоча майже нічого не розуміла). Натомість її більше приваблював кабаре, нічні клуби та музичні вар'єте, де, представляючи себе як екзотичну східну красуню, вона швидко здобула репутацію завдяки провокативним "геїшинським" танцям, які зазвичай завершувалися тим, що вона знімала кімоно. Саме тут її помітив Марсель Карне, який ввів її у своє коло друзів режисерів і акторів, включно з Роландом Лесафром, на якого вона згодом вийшла заміж. Як наслідок, вона почала отримувати невеликі ролі у фільмах — починаючи, можливо, прогнозовано, з ролі японської танцівниці у фільмі Ґревіля "Le port du désir" (1953–1954, випущений 1955) — а також на сцені, зігравши роль Лотус Блю у виставі "la Petite Maison de Thé" (французька адаптація "The Teahouse of the August Moon") у театрі Монпарнас, сезон 1954–1955.